Бурштинові вовки

Повідомлення про помилку

Deprecated function: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; LinkfeedClient has a deprecated constructor in require_once() (line 387 of /var/customers/home/pnrvua/pn.rv.ua/sites/all/modules/link_partners/link_partners.module).

Глава 1. АТО
Від окопів сєпарів до позицій укропів було сімсот метрів. Підствольна граната нудьгуючого стійкового «сєпара» свистом порушила спокій весняної ночі. Звичайно ж, не долетіла. Розірвалася на «нічейці». Занудьгувавший стрілець, ніби намагаючись її наказати, послав у місце вибуху три прицільні трассери з автомата АК-74. Засікши вогневу точку занудьгувавший кулеметник-українець на автоматну стрільбу відповів трьома прицільними трассерами з ручного кулемета РПК. На РПК відізвався «сєпарський» снайперський комплекс «Вихлоп». Йому влучною стрільбою відповіли українські колеги. Закипіло-загуло…
«…Господи, зроби так, щоб я все-таки забув!» - взмолився, хрестячись, двадцятивосьмирічний атошник Антін Стельмах. Вклонившись щиро іконам на святому куті тихенько, на світанку, покинув хату. Сон про війну був для ветерана поганою прикметою. «Нікуди сьогодні з хати не йди.» - вимагали інтуїція і підсвідомість. Проте молодший сержант запасу ВДВ їх проігнорував. Помолившись, поснідав. Тихо вдягнув камуфляжні шорти і теніску із секонд-хенд, сірі кросівки. І, вийшовши на подвіря, скочив на вірний білоруський велосипед. Закріпивши на спині рюкзак і натягнувши на стрижену голову сіру китайську кепку, вдарив по педалях. Білений затишний батьківський будиночок, оточений фруктовими деревами, де спали старі батьки, залишився позаду.
Глава 2. КАЧАН
Ранок липня 2016-го року був чудовим. Окраїнні вулички району Сарн «Лєсхоззаг» тонули в зелені і були безлюдні на світанку. Антін Стельмах любив їх у такі часи. Проте, спали не всі. На траві під забором сидів напівбомж Качан. На сорокарічному маргіналі була брудна біла теніска і червоні колись шорти. Він пив самогон з горла маленької пластикової плящини, тримаючи в лівій руці яблучко. Чорне від алкоголізму обличчя – небрите та зморщене, виказувало радість перемоги над похміллям.
; Привіт, Антіне! – сказав для проформи пияк, гризучи яблучко.
; Доброго ранку, Петре Віталійовичу! – привітався сумно з колишнім, колись «крутим»
вчителем фізкультури, і дав газу, щоб не бачити живий труп. «Колись не пив, не курив. Вчив нас самбо після уроків, ганяв курильщиків. Проте перед самим весіллям засік в підсобці свою кохану, що перелюбствувала з фізиком-важкоатлетом. Підлість друга і зрада «палко коханої» знищили його самооцінку, інтерес до життя, довіру до ближнього… Так він став з часом Качаном. Можна вбити людину фізично, а можна морально. Краще смерть у бою…» - в думках сам собі зауважив Антін. Також згадав балачки базарників: бачити Качана зранку вважалось поганою прикметою.
Глава 3. ЛИСТ
В;їжджаючи в хвойні джунглі підбілоруського Полісся Рівненщини, Антін мимоволі згадав лист до Семена Чухрія, з яким проривались крізь міни і засідки з Дебальцево. Разом пройшли Реабілітаційний Центр. Текст до побратима з Ужгорода був таким: «1. Привіт, солдате! Дуже радий, що ти знову при грошах на пивоварні. Тебе сприйняла дружина, доньки, сім;я. Хай щастить – в мене все складніше.
2. Сім;я. Батьки боготворять, як і раніше, старшого брата Іллю. Він один із самих «крутих» адвокатів Луцька. В нього хата, джип, жінка з трьома дітьми. А я в очах батьків «невдалий проект». Мати мені в очі так і говорить. Сніжана, взнавши що я проходив реабілітацію у психотерапевта, спішно вийшла заміж за «бурштинщика». Красуня, ставши дружиною «крутого» з Клесова, навіть не вітається. Та я й не сумую: кожному своє. Тільки сучасних українок шкода – їх зомбували масонські серіали. Колись кіно вчило, що справжній чоловік – це сильна, мисляча і справедлива особистість. Зараз телеекран вчить, що «справжньокрутий» хлопець – це бандит і багач. Крапка… Зомбовані потім страждають ; бо їх в процесі зраджують, принижують, ігнорують.
3. Робота. Кусень хліба з маслом знайшов під ринком рідних Сарн – продаю олію, масло, соки і сирки зі столика-розкладухи. Маю 2-3 тисячі гривень у місяць. Податківці не чіпають: «атоша». Я для них «тронутий». Мудро якось сказав професор мого істфаку: «Хто в мене вчився на «три» - зараз директор фірми. Хто вчився на «п’ять» - продають памперси на ринку.
4. Бурштин. «Срібролюбство – дух антихриста.» ; вчив святитель Ігнатій Брянчанінов. І він правильно писав: багато нормальних поліщуків Сарненщини стали хамами, циніками і бандитами після заволодіння кримінальним багатством. Дорогі хати, машини, злодійське братство і корупція перетворює багато кого на монстрів. У них великий «дах», зброя – для мене «янтарщики» типу «браткі» дев’яностих. Не кращі… Обходжу їх стороною, не приятелюю. До того ж люблю дерева, ліс – і проти нищення природи.
5. Самореабілітація. Посічене осколками тіло відійшло легше, а ось душа відходить неквапно. Наковтавшись «табексу», попрощався з двома пачками сигарет на день і не палю досі. Боюся зірватися, тому не вживаю горілки. П’ю пиво, і то лише раз на тиждень. Літо – щодня після роботи їжджу купатись на озеро Селянське за містом. У вихідні дні – на чудове озерце Лісне серед лісу. Як повчав нас психіатр – більше природи, менше телевізора. Суперелігійним не став, проте до храму ходжу ; допомагає бороти погані сни. Хай лише минуле стане минулим. Бувай. Щоб жити, ми зобов’язані бути оптимістами. Амінь.»
Глава 4. ЗОМБІ
На чудовому «законспірованому» озері майже нікого не було. Лише старий поліський дід у капелюсі ловив мовчазно рибу. Він гармонізував зі співом птахів, запахом лісових трав і квітів.
; Доброго ранку! ; весело привітався Антін з рибалкою.
; Добрий ранок! ; поважно відповів пенсіонер, не відриваючи очей від «полювання». Роздягнувшись, Антін з насолодою занурив у теплу воду молоде тіло. З задоволенням побачив, що шрами на голові і руках майже затягнулись. Після чого відніс речі в затишну бесідку для пікніків і став перечитувати книгу Ремарка «Повернення». «Солдатам Німеччини, що програла Першу світову війну, було значно важче виходити в люди.» ; подумав ветеран АТО, гортаючи сторінки роману.
…Гармонію відпочинку в обід порушив молодик на квадроциклі. З виглядом господаря життя під’їхав до самого берега і як на комаху подивився на пенсіонера. Дорогий спорткостюм і кросівки на молодику разо;м тягнули на 15-20 тисяч гривень. Важкий золотий ланцюг прикрашав шию. Руде волосся було нечесане, а очі божевільні від наркотику.
; Гей, діду! Зараз великі люди сюди приїдуть відпочивати! Як там що – не заважай! Зрозумів?! – гаркнув «блатний» юнак до пенсіонера.
; Зрозумів… ; тихо відповів старенький. Два десятки років дикого капіталізму привчили його боятися «блатних» господарів життя.
Потім рудий широким господарським кроком покрокував до Антона. Принципово ігноруючи молодика, Антін сів до нього спиною, заглибився у книгу. Боявся не молодика, боявся жахливішого – зриву внутрішнього світу, повернення в нього депресії, повернення у сни фантомів війни.
; Ей, Вітя, зараз тут круті хлопці будуть відпочивати! Поміняй берега… ; внаглу заявив наркоман. Зіниці були розширені і він нагадував зомбі з голлівудського фільму жахів: ; Чуєш?!
Антін не відреагував, зображуючи уважне читання. Мовчазне презирство вдарило рудого сильніше кулака.
; Ти що , глухонімий?! Хочеш кулі, то отримай!!! ; скипів наркоман.
Відступивши на крок, він розстібнув спорткостюм і спробував дістати пістолет АПС. Проте «стєчкін» заплутався в плечовій кобурі. На щастя дембеля АТО і на нещастя одночасно… Погроза зброї, її вигляд повернули солдата на Війну…
Ветеран підскочив блискавкою, а потім вдарив. Колишній боєць штурмової роти треновано врізав лівим кулаком у лоба, а ребром правої руки заїхав по шиї. Хриплячи, рудий звалився до його ніг. Не встиг наркоман отямитись, як «спецназівський» пістолет опинився в руці його ворога. І після цього вперся дулом йому в око.
; Ти хто?! Хто тобі дав право володіти зброєю, лякати нею людей?! ; вигукнув екс-десантник АТО.
; Я…я більше не буду! То все…янтар. «Бурштинові вовки» мене сюди послали – «поляну» почистити. Пожалійте… Я усього лише «шістка»! Мене Федором звати… ; вмить змінив тон переляканий «бурштинний» мафіозі. Двадцятивосьмирічний пошкодував двадцятирічного.
; Добре! ; відповів Антін, забираючи дві повні запасні обойми, пачку цигарок «Парламент» і запальничку. Хотів відпустити з миром, але не втримався ; копнув два рази для науки.
; Передай своїм ; сьогодні на озері відпочиваю я, а не ваша зграя, ясно?!
; Так, так, передам! ; відповів «нарк», йдучи «мокрим півнем» до квадроцикла. Проте ожив, від’їжджаючи.
; Хана тобі, ти сьогодні подохнеш! ; крикнув здалеку.
; Чекаю на вас, гадів!!! ; відповів голосним вигуком екс-десантник, вкладаючи в голос свою лють до бандитів за поламане життя і здоров’я.
Глава 5. ВОРОГ
; Хлопче, хоробрий ти, але їх багато! ; співчутливо звернувся до Антіна старий рибалка, швидко збираючись.
; А мені, дідусю, вже тікати нема куди. Я до стіни припертий! ; відповів Антін, мимоволі згадуючи пияка Качана, ; Розтопчи в людині гідність, віру в людей і добро, і вона перетвориться на ходяче лайно! Вбитим морально бути жахливіше, ніж фізично… Розумієте?!
; Ага! ; відповів дід для годиться і спішно пішов.
Антін повернувся до бесідки. Жадібно смалячи «Парламент», склав речі в рюкзак перед «війною». Також написав і вклав у книгу заяву у міліцію про те, що знайшов у лісі предмет, схожий на пістолет.
…«Бурштинові вовки» з’явилися на дорогезних джипах і «бусах». Попереду їхав на квадроциклі наркоман Федір. Обличчя було заліплене пластиром. За його спиною сидів «боєць» у камуфляжі, що мав на голові балаклаву, а в руках автомат АКСУ, як і Федір. Ті, що в джипах, теж були в балаклавах і з «калашниковими».
; Ну що, де той шизак? ; спитав наркомана-Федора його друг-маска.
; А я тут!!! ; вигукнув Антін, висовуючись із-за товстої сосни і стріляючи. П’ять влучних пострілів перетворили «братків» на агонізуюче м'ясо. Ще сім куль прицільною чергою екс-десантник випустив у джипи. Під акомпанемент вигуків болю і люті солдат потягнув «братву» за собою у гущавину поліської тайги. Страху не було. Була лише ненависть до тих, хто перетворює на Гондурас Полісся і Україну.
Глава 6.
Полювання на ворога «бурштинові вовки» повели, як справжні мисливці – із псами.
; Гав-гав!!! ; голосно подав бойовий клич здоровезний вовкодав, стрибаючи на жертву.
; Бах-бах!!! ; двічі влучно відповів АПС Антона, розбиваючи свинцем голову людолова. Двоє в балаклавах з АК-74 з’явились в кущах. Орієнтуючись на звук, вони вдарили короткими чергами. Кілька куль пронеслись над вухом ветерана. Присівши, він висунувся з-за дуба і тричі вистрілив у відповідь. Один впав, наче мішок. Другий закричав від болю: «А-а-а!». Перебігаючи від дерева до дерева, екс-десантник робив прицільні постріли. Коли влучав ; чув крики болю. Потім знову тікав. Від нього відстали, коли він став розстрілювати з АПСа останню обойму. «Не дадуть мені спокою бурштинові вовки. Проте я сам вибрав свою долю.» ; подумав Антін. Заткнувши «стєчкін» за пояс, він жадібно засмалив цигарку, після чого гордим кроком переможця покрокував поліським лісом.

Серпень 2016 р. Сарни.
Автор: МИКОЛА ПАНЬКО